Ніхто з нас ніколи, ні при яких обставинах не виграє президентські вибори наодинці

- Як ви розцінюєте перші три мітинги, які пройшли у Вінниці, Ужгороді та Львові?

- Можна сміливо казати, що побачене нами перевершило сподівання. Наприклад, Вінниця ніколи не відрізнялася революційністю. І коли на вулиці вийшло близько десяти тисяч людей, це для нас було дуже знаково. Це при тому, що на оповіщення людей ми витратили лише три дні, а влада розповсюдила дезінформацію про перенесення дати заходу. Ужгород був заметений снігом, стояв мороз, дороги заметені, ми самі добралися вчасно суто випадково. Ми думали, прийде сто-двісті людей, а прийшло більше трьох тисяч. До Львова не змогли добратися люди з околишніх міст, але ви самі бачили, скільки людей стояло на площі.

Скажу відверто, рішення щодо дати початку акції було прийнято спонтанно. Але зараз вже розумію, що політично воно було прийнято дуже правильно і вчасно. Ми самі відчули, що суто парламентськими засобами проблему не вирішити. Адже розуміння, що треба об’єднувати парламентські засоби з позапарламентською боротьбою, у нас було давно.

Влада кинула виклик: політичне ув’язнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, зміна Конституції, неймовірні повноваження президента, фальшування місцевих виборів, вкрадені на парламентських виборах мажоритарні округи та мандати народних депутатів, в тому числі Сергія Власенка, безмежна корупція, повна монополія в політиці та економіці, знищена судова система. Що далі? Прийшов час, щоб виходити на вулиці.

- З ваших слів виходить, що під цим рішенням немає ніякої стратегії подальших дій. Наскільки це вірно з огляду на очікування людей?

- Звичайно, що стратегія є. Це політична стратегія, і не тільки по відношенню до цих акцій. У нас було завдання пройти парламентську кампанію і набрати не менше 150 голосів. Ми це зробили. Потім нам, трьом опозиційним фракціям, треба було знайти шляхи для єдності, ми об’єдналися. Нам казали, що нічого не зміниться, але ми показали, що нова Рада не є калькою старої Ради. Ми почали виконувати те, що обіцяли людям. Ми домоглися персонального голосування.

Але треба зрозуміти, що просто парламентською роботою ситуацію не переламати і треба виходити на вулицю. Нас туди штовхало. Тому це рішення було спонтанне, але політично вмотивоване.

- Ви можете пояснити, чому люди мають виходити на вулицю, якщо кінцевої мети в цих акціях поки що немає?

- Для нас головне, щоб люди перемогли та подолали страх. Треба розворушити те болото, яке Янукович хоче створити в Україні, коли кожен думає, що можна пересидіти два роки, що якось щось зміниться. Люди бояться, що на них наїде міліція, прокурор, і кожен сидить і думає: "Аби не було гірше". Це той формат "болота", який малює собі Янукович.

Чи можемо ми однією акцією змінити все в країні? Навряд чи. Але впевнений, що при об’єднанні зусиль на вулиці та в парламенті ми зможемо переламати ситуацію - влада почне нас боятися. Цей режим боїться тільки людей. У них панічний страх перед людьми з 2004 року. Не такий перед опозицією, як перед людьми.

- Коли ви планували ці акції, ви проводили паралелі між тим, що зараз відбувається і тим, що було у 2002 році – за два роки до президентських виборів?

- Ми думали про це лише один раз – коли придумували, як назвати цю акцію. Хтось запропонував назвати її "Повстань, Україно!", але така акція вже була. Ми якраз говорили про це напередодні Шевченківських днів, а в Тараса Григоровича було: "Поховайте та вставайте". Тому ми зупинилися на назві "Вставай, Україно!".

- Чому акція була проголошена саме зараз?

- Тому що якщо ми не розпочнемо зараз, ніяких президентських виборів у 2015 році не буде, а буде призначення президента. Ми боремося за вибори. За те, аби достроково відправити Януковича у відставку, розуміючи всю складність цього питання. Ми не можемо дати Януковичу можливості вкрасти перемогу в 2015 році, як він це зробив у мажоритарних округах на останніх парламентських виборах.

Акція триватиме два місяці. Протягом цих двох місяців буде йти робота активу партій, проводитимуться зустрічі з різними групами – журналістами, малим та середнім бізнесом. Кульмінацією має стати потужна акція в Києві 18 травня, на День Європи.

Ситуація в країні буде змінюватися не тільки політично, але й економічно. Політична криза вже є. І у випадку настання обставин – політичних і економічних – криза має чимось закінчитися.

- Чи консультуєтеся Ви і чи допомагають вам люди, у яких є досвід таких акцій як тоді, у 2002-2004 роках?

- Частина тих людей, які працювали тоді, звісно є в нашому штабі. Можливо ті політичні лідери, які асоціювались із цим, зараз поки що, на жаль, не приєднались до нас.

- Ви маєте на увазі Гриніва, Стецьківа, Філенка?..

- Напевно. Скажу відверто - поки що справляємося власними силами. Але якщо б хто-небудь з них сказав "ми беремо відповідальність на себе за такий-то фронт робіт", ми б були дуже вдячні.

І в тому числі через це інтерв’ю я звертаюся до всіх, хто небайдужий до нашої роботи і має досвід: "Приєднуйтеся, ми чекаємо на вас!".

- Хто більше зараз задіяний у підготовці вуличних акцій – "Батьківщина" чи "Свобода"?

- Це спільна робота. Але зрозуміло, що на нас, як найбільшій опозиційній партії, відповідальності більше.

- Якщо порівняти масові акції, які проходили ще минулого року, відчувається, що лозунги за визволення Юлії Тимошенко лунають дедалі менше. Ви відчуваєте зміну настроїв?

- Ви знаєте, я сам знаходжуся в пошуку відповіді на ваше запитання. Хочу сформулювати для себе ті слова, які б могли стисло відобразити прагнення людей. Для мене на сьогоднішній день вони втілюються в три прості слова: "Люди хочуть справедливості". Адже людина, яка виходить на вулицю, передусім хоче, щоб до неї ставилися справедливо. Кожна людина думає про себе - про свою роботу, зарплату, про свою пенсію, про лікарню і про "вулицю почистити", про своїх дітей, яких страшно самих на вулицю випустити, про міліцію, прокурорів та суддів, від яких не можна чекати справедливості.

Акценти змістилися. "Мене зневажають" - ось зараз головний акцент. І свідченням того, що зневажають, є арешт Юлії Тимошенко і Юрія Луценка. Людина думає: "Бачите, що з ними зробили? І мене можуть посадити, і до мене це може дійти".

На кожному мітингу ми піднімаємо тему політичного ув’язнення Юлії Тимошенко і Юрія Луценка. Люди солідарні з лідерами опозиції й вимагають їхнього звільнення.

- Відсутність на акціях протесту Віталія Кличка – це ваша спільна домовленість?

- Скажу так: ми спеціально підлаштовували дати акцій під те, щоб Віталій повернувся – перенесли дату першої акції у Вінниці з середи на четвер, але, напевно, у Віталія виникли певні складнощі.

- Ви з ним особисто говорили, що це за складнощі?

- Він у вівторок написав мені повідомлення, що буде відсутній в Україні. Я думаю, в понеділок ми побачимося і буде можливість переговорити.

- А як ви для себе це розцінюєте?

- Не хочу це розцінювати. Рішення про акцію приймалося нами втрьох – мною, Олегом Тягнибоком та Віталієм Кличком. І я сподіваюся, що це рішення буде виконуватися втрьох.

Наприклад, добре, що за декілька годин перед акцією УДАР все-таки приєднався до маршу та мітингу у Вінниці. Думаю, що просто Віталія в Києві не було і не дійшла вчасно команда. Вони - наші партнери, і на мітингах народні депутати від УДАРу завжди мають можливість виступити.

- У людей складається враження, що Віталій Кличко позиціонує себе окремо від вас з Олегом Тягнибоком. Ви з ним це обговорювали?

- Я відповім наступним чином. Якщо ми дійсно щирі в тому, що не просто боремося за президентський офіс – це надто дріб'язково, а хочемо змінити країну, то всім нам треба усвідомити одну просту істину: ніхто з цієї трійки не виграє президентські вибори наодинці. Ніколи, ні при яких обставинах! Виграємо лише тоді, коли три опозиційні сили будуть єдині, і це освятить Юлія Тимошенко, або сама візьме безпосередню участь у цих виборах

- Щодо актуального у ваших стосунках з Віталієм Кличком. Чи правда, що він запропонував вам підтримати на виборах мера Києва свого брата?

- (пауза) Скажу так. Ми розуміємо, що Віталій стовідсотково перемагає на виборах мера Києва, і це може стати для нього запорукою перемоги на президентських виборах. І ми дійсно багато разів обговорювали разом з партнерами ситуацію з виборами мера Києва. І від УДАРУ дійсно лунала пропозиція підтримати одну з кандидатур від його партії. Але це був не Віталій Кличко, а інша людина. Інших деталей цих переговорів я б оприлюднювати не хотів.

- Ви не боїтеся, що нинішній формат співпраці опозиційних лідерів може перетворитися на сучасний варіант так званої "канівської четвірки"?

- Там не було жінки. І ситуація була дещо інша. Не хотілося б взагалі проводити якісь паралелі. Можу і повинен відповідати за себе. На прикладі домовленостей із "Свободою" ми вже продемонстрували, і я особисто, що виконую всі домовленості, до букви. У нас була дуже непроста історія стосунків, але ми півтора року домовляємося і відповідаємо за кожне слово. Навіть тоді, коли це інколи, м’яко кажучи, не всіх влаштовує у наших політичних силах. За цей час ми помудрішали - і як політики, і як люди.

- Згідно з даними останніх соцопитувань щодо президентських рейтингів Ви десь посередині між Кличком та Тягнибоком: один точно програє Януковичу, інший – точно перемагає. Як ви почуваєтеся в такій компанії?

- Відверто кажучи, мене не хвилюють ці цифри. Я можу багато що розказати про рейтинги – сам особисто переживав різні падіння та підйоми. Тут головне, знаєте, не думати, що ти Бога за бороду схопив.

Ви пам’ятаєте опитування перед парламентськими виборами? Казали, що "Батьківщина" прийде третьою чи четвертою. Це казали три різні соціологічні компанії. Сталося по-іншому – "Батьківщина" стала другою і набрала 26%. УДАРу пророчили друге місце, а вони прийшли третіми. А "Свободі" не давали більше 6-7%, вони ж набрали майже удвічі більше. Тому зараз на соціологію посилатися, по-перше, некоректно, а по-друге – надто рано.

- Ваш головний партнер по цих вуличних акціях – "Свобода". Ви обговорювали з Олегом Тягнибоком версії про те, що він може бути найбільш вдалим опонентом Віктору Януковичу і його можуть навмисно підтягувати для цих цілей?

- Ви знаєте, я дуже багато чую чуток про опозицію. Частина з них мають підґрунтя. Але що стосується персонально Олега, якщо на терезах будуть стояти його політична репутація та цінності, які він сповідує, я вірю в те, що він ніколи не зрадить. Ані себе, ані людей, які за нього голосували, ані своїх політичних партнерів. Я готовий сказати це після півтора року спілкування з ним.