Шановні співвітчизники.
Я завжди звертаюся до вас з найвищою особистою повагою.
Моя повага полягає в тому, що намагаюся роз’яснювати логіку процесів у державі, власних дій чи рішень Уряду на основі раціональних міркувань, доказів і фактів.
Це стосується масштабних національних завдань і локальних, найбільш відчутних для вас проблем.
Звертаюся до розуму і розсудливості, бо вірю в мудрість нашого суспільства та осмислене ставлення до реальності.
Вам відомий мій стиль. Не майте сумніву: знаю, що ви не в захваті. Рідко апелюю до емоцій і намагаюся їх стримувати. Принаймні, публічно. Але я не лише Прем’єр-міністр – «зловмисний образ з екрану».
Я - жива людина. З моїми почуттями, радощами, розчаруваннями.
Я люблю нашу країну. Як і ви, я багато переживаю. Люблю свою сім’ю, дружину, дітей, батьків, рідні міста і рідні місця. Зрештою, просто люблю. І разом з вами хочу тут жити завжди - скільки Господь нам дасть.
Мені небайдуже. Мені не є байдужими ані біль, ані кров, ані наші страшні потрясіння. І мені не є байдужою брехня, яку чую щодня: проти нас усіх, проти мене особисто, проти моїх колег, проти нашої країни.
Коли півтора роки тому мене було обрано на посаду керівника уряду, я добре усвідомлював, що буде важко. Не міг уявити всього масштабу проблем, але добре знав, що історичний шанс змінити Україну буде коштувати дорого.
Маю органічну відразу до порожніх обіцянок. І два роки тому, і сьогодні кажу те, що казав завжди: легко не буде. Кардинальні зміни не бувають легкими. Тим паче, такі складні, які є у нас.
Але маємо шанс. Наш успіх – не близько. Та перспектива доброго і гідного життя вже стала досяжною. Ми – корабель, що йде через бурю. Ми врятували і вберегли наш корабель, він витримав важкі удари і довів свою міцність. Ми навели перший лад, розпочали встановлювати справедливі правила, ми набралися сил і залатали найбільші діри та пробоїни. Так, ще не бачимо безпечної гавані, але це правильний курс. Наш історичний дім, європейський материк – попереду.
Зараз нас оточив гіркий дим. Його хмара надійшла не від полум’я війни. Вона йде від згарища дрібних багать, розпалених на власному борту. Щоб самим зігрітися, ці вогнища розводять не вороги, а дезорієнтовані однодумці, які раптово вирішили рятувати не країну, а себе.
Півтора роки тому завдяки вашому рішенню, дорогі співвітчизники, моя політична сила перемогла на парламентських виборах. Саме ви не допустили жодної однопартійної переваги, бо вона створює спокусу для авторитаризму.
Ваша колективна розсудливість сформувала в Раді конституційну більшість різних політичних партнерів. Їхнім єдиним гаслом був порятунок держави і відданість складним реформам. Усі союзники, як ви пригадуєте, уклали єдиний план реформ і зобов’язалися його виконувати.
Як і тоді, так і нині моя політична команда залишається відданою цим реформам і цьому курсу. Так було і, впевнений, так буде далі. Ми не втікаємо з корабля і водночас не намагаємося привласнити кермо.
Це кермо – важке, воно ламає руки.
Дбаючи про спільний порятунок, я не боровся за ваші симпатії, дорогі співвітчизники. Даруйте мені цю відвертість. Я боровся за керованість кораблем і за його курс.
Жодного дня Уряд не жив в умовах спокійної праці. Разом з моїми колегами ми щодня, в буквальному сенсі боролися за кожне правильне рішення і життєво необхідні надзвичайні заходи.
Ми не прогиналися під стихією і не йшли на компроміси з ворогом і власною совістю. Ми намагалися діяти не емоційно, а розсудливо і впевнено. Іншого способу не мали і не маємо.
Нинішня політична криза в державі – штучна. Це – не лише моя оцінка. Такою є думка багатьох авторитетних світових лідерів фахівців.
Автор реформ, які врятували Польщу, Лешек Бальцерович дуже відверто сказав про те, що думає більшість наших партнерів: головна проблема в Україні – не економічна (що означає: реформаторська), а політична (що означає: брак відповідальності).
Для нинішньої кризи немає раціональних підстав. Її ідейна основа - це абсурдна зацикленість на рейтингах і химерна надія на безпідставні політичні прожекти.
Серед них найбільш загрозливою є теза про приреченість нинішньої політичної ситуації, а, врешті, про прожект дострокових парламентських виборів. Найбільш зацікавленими у дострокових виборах в Україні є три сили: популісти, олігархи та Кремль.
Здоровий глузд підказує, що за нинішніх важких обставин довірою людей скористаються популісти та радикали. Це – закономірно, оскільки в критичних умовах кожна людина інтуїтивно довіряє не жорсткій правді, а найкращій обіцянці.
Популісти обіцяють моментально подолати корупцію, тисячі євро зарплат і пенсій вже завтра, кожному роботу, житло і благополуччя вже зараз, курс долара на рівні п’яти гривень, а газ безкоштовно завжди.
Це – неправда. Звичайна брехня, розрахована на вашу довіру і голоси.
Тим часом, інтерес олігархічних сил, які обмежені нашим Урядом, полягає в хиткому новому Парламенті і, як наслідок, у слабкій владі в цілому – як законодавчій, виконавчій, так і інституту Президента. Бо це створює сприятливі умови для відновлення старих схем.
У свою чергу, Кремль зацікавлений у знесиленій Україні, роздертій чварами і протиріччями. Фіаско України буде використане Путіним для розколу в Європейському Союзі, для зняття санкцій, для виправдання свого злочину проти української держави.
Той, хто в нинішньому становищі свідомо прокладає шлях для дострокових парламентських виборів, той відкриває ворота для Путіна.
Правду, втім, треба казати повністю. Так, нинішня криза створена штучно. Але існують реалії, які здатні заохочувати наступні кризи.
Правдою є те, що нинішній Уряд діє як технократичний, оскільки приймає не політично доцільні, а довгострокові державно правильні рішення, хоч зараз непопулярні.
Головне завдання Уряду – витягти Україну з прірви, а це потребує виняткової мобілізації зусиль. Бо справжніх реформ на велику перспективу у нас не було майже ніколи.
Переконаний, що інших рецептів не існує.
Ми захистили державу від російської агресії і вперше в історії забезпечили повну енергетичну незалежність від Кремля. Ми відвернули дефолт, навели порядок на енергетичному ринку, безперебійно виплачували пенсії і заробітні платні, створили нову армію і поліцію, будували дороги, наповнили державну скарбницю. Ми зробили багато, але могли зробити набагато більше. Бо хронічною проблемою на перешкоді будь-яких дій є елементарний брак політичної єдності.
Сьогодні людям кажуть, що все раптом стане добре, якщо замінити ту чи іншу особу в Уряді. Це – звичайна брехня. Справа не в особистостях. Без єдності в Парламенті, без реальної єдності між Президентом, Урядом і Парламентом жодного прориву не буде.
Сьогодні єдність політичного класу в Україні – це не право чи можливість. Це – клятий обов’язок кожного, хто хоче добра державі.
Інша складна проблема – недосконалість нинішньої української Конституції. В Основному законі закладені концептуальні протиріччя, які підривають єдність виконавчої влади, створюють умови для багатовладдя та корумпованого судочинства, а в підсумку призводять до безвідповідальності, неефективності та несправедливості.
Саме конституційна реформа, а не торг чи об’єднана боротьба проти Уряду повинні стати найважливішим пріоритетом справжнього лідерства в Україні.
Архітектурний проект нашого українського дому потребує змін і добрих креслень, які сформують зрозумілі та ясні принципи стримувань та балансів, розвитку та дії, захисту та справедливості.
Кілька днів тому мимоволі мене зупинило запитання одного західного журналіста. Його питання не було занадто оригінальним. Він просто поцікавився: «Що з вами, українськими політиками, не так? Чому ви вмієте перемагати злочинні режими, але не вмієте домовитися про тривалу співпрацю? Яка в цьому причина?»
Моя відповідь була імпровізованою і навряд чи вдалою. Але постійно повертаючись думками до цього запитання, відчуваю, що відповідь шукаю давно і, напевно, давно повторюю її різними словами.
Ні, розбрат не є нашим генетичним кодом. Наше суспільство демонструє унікальну стійкість. Питання в іншому.
У критичний момент життя народу, який йде через випробування, колективну долю вирішує тверда, непохитна воля відчайдушно відданих нації і державі людей – справжніх, а не випадкових лідерів.
Відчуття єдиної і чесної волі керівництва держави - це доказ майбутнього та приклад поведінки для всього народу. У цьому, на жаль, полягає наша ключова проблема.
Мені огидно бачити, як увесь політичний клас намагається уникнути відповідальності і перекласти її на іншого. Це – немічна і негідна поведінка. Не можу і не прийму її.
Суто зміна Уряду не стане вирішенням кризи. Уряд, який маю честь очолювати, запропонував парламенту і нашому народові програму дій на 2016 рік.
Наша програма ґрунтується на принципах суворої економії, справедливого і розсудливого розподілу видатків, економічної дерегуляції та демонополізації, бюджетної децентралізації, прозорої приватизації державних компаній та створення умов для очікуваного зростання.
Ми зосереджені на конкретних пріоритетах. Це - боротьба з бідністю, створення робочих місць, спрощення надання послуг людям, створення нових якісних шкіл і лікарень, розвиток інфраструктури, реформа податкової і митної служб, використання переваг угоди про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом.
Називаю найнагальніші справи, які потребують праці не завтра, а вже сьогодні, саме в цю хвилину. Для цього нам потрібна стабільна парламентська коаліція і взаємна підтримка між Президентом та Урядом.
Дострокові парламентські вибори – неприйнятний варіант. Вибір, відтак, складається з двох можливостей.
Перша, яку сповідую я, передбачає відновлення парламентської коаліції, посилення чинного складу Кабінету Міністрів України, тісну взаємодію між Блоком Петра Порошенка, «Народним Фронтом» та демократичними парламентськими силами, і, найважливіше, продовження реформ в країні, які започатковані цим Урядом.
Другий варіант – Президент України та його фракція, яка є найбільшою у Верховній Раді, беруть на себе відповідальність і представляють новий склад Кабінету Міністрів, нового Прем’єр-міністра, нову програму та проводять переговори з парламентськими силами щодо підтримки як іншого Уряду, так і альтернативної програми.
Часу на зволікання немає. Ціна зволікання - це економічне падіння, втрата керованості країною, втрата підтримки з боку наших західних друзів і в підсумку – втрата всього, що ми досягли за останні два роки.
Пане Президенте, шановні Блок Петра Порошенка, фракція Радикальної партії та пане Олеже Ляшко, фракція «Самопоміч» та пане Андрію Садовий, фракція партії «Батьківщина» та пані Юліє Тимошенко. Вибір - за вами. Я свій вибір зробив.
Припиніть підкилимну і примітивну боротьбу за крісла і владу. Я і члени мого Уряду за посади не тримаємося. Я боровся і буду боротися за нашу країну і ті цінності й цілі, в які вірить команда «Народного Фронту» та я особисто. І ми цієї праці не припинимо.
І насамкінець.
Ми всі повинні виявити доброчесність.
Її переконливим доказом вважатиму підписання Вами, пане Президенте, Головою Верховної Ради України та лідерами національних політичних сил цілей та принципів нинішнього Уряду, що мають універсальний характер і передбачають недопущення антиконституційного втручання в діяльність виконавчої влади, незаконного політичного тиску та корупції.
Гарантією додержання цих принципів має стати їхнє ухвалення як Закону України.
Ми зобов’язані зберегти нашу державу і відкрити її нову перспективу. Свобода і посвята – це завжди характер.
Вірю в нашу державу. Вірю у справу, яку роблю. Вірю в наш спільний успіх.
Нехай Всевишній благословить Україну, захистить наше військо і зміцнить чесну та непідкупну волю справжніх лідерів нашого народу.