10 хвилин із Прем'єр-міністром

Шановні співвітчизники,

Вітаю усіх українців – християн західного обряду з Великоднем. Бажаю усім нам миру, мудрості і, найважливіше - твердої віри у правильність вибору і шляху України.

У наших людей є дуже точне і здорове відчуття справедливості, розуміння, що є добре, а що погане, уявлення того, якими хочемо бути. Саме ці здорові цінності свідчать про Україну.

Не маю сумнівів у нашому майбутньому. Тривожить мене інше. Добре пригадую стан мобілізованості та національної згуртованості українців після Майдану.

Люди дали мандат влади новому Президенту, Парламенту, Уряду. Працюйте. Підніміться над дрібними розрахунками. Дійте разом і, якщо треба, чесно приймайте важкі рішення. Так я розумів і розумію волю країни.

Але замість атмосфери надії, в повітрі – відчуття пригніченості. Рік тривала кампанія з дискредитації Уряду. Наші рішення були складними, непопулярними, але інших рецептів не існувало. Їх і немає.

Уже скоро два місяці в країні триває кампанія з відставки Кабінету Міністрів. Цей процес став майже карикатурним. За дебатами забуто про першопричину.

Головна причина штучної кризи – не політична, а етична і моральна. Наш Уряд схвалив цілі і принципи, які відобразили колегіальну позицію: продовжити курс реформ і перешкодити будь-якому неконституційному впливу на виконавчу владу та запобігти корупції.

Два тижні тому я запропонував законодавчо закріпити ці універсальні принципи як основу для руху країни. Моя пропозиція не отримала жодної відповіді, що дивує.

Відсутність реакції означає, що криза не є урядовою. Це – криза лідерства, національної відповідальності та моральних уявлень про те, як має діяти нова влада у великому значенні цього слова.

Не прізвища чи персоналії, а саме етичні принципи є виходом з кризи. Кажу ці слова як реаліст з великим досвідом роботи в українській владі.

Не хочу нікому сподобатися красивою фразою. Я хочу, щоб ми знайшли сили піднятися над популізмом, примітивністю мислення та гнилими політичними практиками, які шукають в Україні спосіб для реваншу і повернення.

Наші внутрішні і зовнішні загрози залишаються надзвичайними. Нам рівною мірою загрожують цілком реальні виклики політичної та економічної некерованості, фінансової нестабільності, міжнародної втоми від українського політичного класу, не кажучи про російську військову агресію. Не дарма в Кремлі анонсують і з нетерпінням очікують на зміну української влади.

Вони добре пригадують політичну боротьбу в Україні у 2006-2010 роках. Взаємне поборення національних сил завжди приводить до влади «януковичів» і окупантів.

Безглуздий «забіг на місці», який пригнічує країну, треба негайно припинити.

Жодного руху немає, нічого не змінюється, а сили втрачаються.

Вихід з такого становища є, він просто перед нами. Перше. У рамках Парламенту треба схвалити акт про принципи відносин у владі. З кризи довіри між партнерами і перед суспільством вийти можливо лише на основі етичних зобов’язань.

В основі акту про засади взаємин у владі бачу універсальні цілі та принципи, схвалені нашим Урядом. Етичні зобов’язання, відтак, мають стати юридичними.

Ці принципи відображатимуть спільну волю прискорити реформи, обмежити будь-які корупційні замахи і не допустити узурпації влади будь-яким її інститутом. Це і є нова українська політика.

Співавторами такого закону бачу всіх членів нашої європейської коаліції.

Поява такого акта означатиме, що національний провід і політичний клас готові та здатні до роботи на тривалу перспективу, як було обіцяно нашому народові.

Жодних дострокових виборів. Жодних «темних» домовленостей. Жодних ігор за рейтинг, бо цей рейтинг не матиме сенсу, якщо не буде держави.

Друге. Закон про цілі та принципи має стати доповненням до коаліційної угоди та основою для переговорів про Уряд.

Усі переговори повинні перейти у публічну площину в рамках Верховної Ради.

Я готовий вести бесіди з будь-ким із коаліційних партнерів у будь-якому форматі. Але відповідальні коаліційні рішення повинні прийматися в рамках коаліції: ясно і прозоро перед нашим суспільством і з чесною та професійною аргументацією.

Реальної альтернативи для програми нашого Уряду немає. Кажу це відповідально. За нинішніх обставин будь-які красиві версії – це звичайний популізм, а по-простому – неправда.

Вкотре зазначу: я прийму будь-яке законне рішення Ради: або поповнення новими членами уряду, або формування нової коаліції в конституційний спосіб, новий Прем'єр-міністр, внесений Президентом, новий Кабінет Міністрів і нова програма.

Неприйнятним, бо безвідповідальним є лише один варіант: тимчасовий Уряд і паралізована виконавча влада.

Третє. Боротьба за Уряд і посади відволікає суспільну увагу від важливіших, насправді фундаментальних проблем.

Країна очікує на реформи справедливості – реформу судової влади, реформу прокуратури та реформу української Конституції, яка відобразить новий розподіл відповідальності між Президентом, Парламентом та Урядом, а також між центральною та місцевими владами.

Для таких реформ, як і для тотальної й реальної боротьби з корупцією необхідна воля і рішення національного проводу та всього політичного класу.

Закликаю Президента та Верховну Раду України стати лідерами таких дій. Саме вони подолають гнітючу атмосферу невизначеності та деморалізації, куди завела Україну антиурядова боротьба.

Четверте. Ми зобов’язані забезпечити єдність зовнішньої позиції України. Внутрішні протиріччя підривають репутацію держави. Нам слід зосередити необхідні сили для прискорення процесу мирного врегулювання і відновлення територіальної цілісності країни. Але будь-яке врегулювання не може означати компромісів стосовно європейської та євроатлантичної інтеграції України.

Зміцнення внутрішньої єдності дозволить мобілізувати і посилити міжнародну підтримку реформ в країні.

П’яте. Мандат довіри, який був отриманий владою: Президентом, Парламентом, Урядом – стосується не лише змісту рішень та дій, які приймаємо. Очікування людей передбачають нову культуру публічної політики в Україні.

Схваливши акт про принципи відносин у владі, знайшовши спосіб перезавантажити урядову роботу, ми повинні накласти мораторій на брутальне взаємне поборення політичних союзників, кожен з яких задекларував європейські цінності та орієнтири.

Ідея мораторію аж ніяк не ідеалістична. Якщо ми зуміємо піднятися на руйнівною боротьбою за дрібні інтереси, якщо ми зуміємо постати над особистими амбіціями та розрахунками, тоді ми зуміємо зробити найважливіше: дати Україні надію на гідне майбутнє.

Наш приклад і успіх відкриє шлях до нової української політики та її нового покоління.

Саме про це я хотів сказати в день, коли християни західного обряду святкують Великдень.

Нехай Господь береже Україну на її історичному шляху. Нехай Господь дасть нам мудрості і сили йти до обраної мети. Нехай Господь захистить наше військо і весь народ.