«Оплески сьогодні - це каміння завтра». Інтерв'ю з експрем'єр-міністром Арсенієм Яценюком

«Оплески сьогодні - це каміння завтра». Інтерв'ю з експрем'єр-міністром Арсенієм Яценюком

11 березень, 17:58 | nv.ua

Колишній прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк вперше за довгий час дав велике інтерв'ю українському медіа, розповівши в ефірі Радіо НВ про свою кар'єру після відставки, «проколи» уряду і президентство Володимира Зеленського.

НВ публікує його скорочену версію — повне інтерв'ю можна переглянути у відеоформаті.

— Чи надходили до вас пропозиції очолити уряд замість Олексія Гончарука або стати головою Національного банку України?

— Я не вів жодних перемовин ані з президентом Зеленським, ані з його оточенням, ані з чинною владою, ані з його фракцією про те, щоби входити до команди президента Зеленського. Вони виграли парламентські і президентські вибори та взяли всю повноту влади, а разом із нею — всю повноту відповідальності за країну. <…> Тому прем'єр-міністром може бути тільки та особа, яка або призначена командою президента Зеленського, або персонально президентом; або та особа, яка є членом коаліції.

Оскільки у них немає коаліції (тому що партія Слуга народу має монобільшість в парламенті), це означає, що новий прем'єр-міністр Денис Шмигаль — не політична фігура, проте призначена політичним рішенням президента та парламенту.

Пропозиція щодо очолення Національного банку надходила мені ще три роки тому. Тоді, коли приймалося рішення щодо призначення нового голови Національного банку України, я від неї відмовився і публічно, і непублічно, тому що вважаю, що НБУ (як і Генеральну прокуратуру) повинен очолювати не політик.

— Ви були відсутні в інформаційному полі — чи повертаєтеся ви зараз у політику? Які ваші плани стосовно місцевих та можливих дострокових парламентських виборів?

— Це я вам просто був нецікавий з інформаційної точки зору. Після відставки я робив свою роботу. Протягом останніх чотирьох років я здійснив просто десятки міжнародних поїздок — починаючи від двох поїздок до канцлера Німеччини і закінчуючи президентом Ради Європейського Союзу. Брюссель, Вашингтон — всюди.

Тобто я захищав країну як член тодішньої коаліції, лідер партії, не дивлячись на те, що у нас були непрості стосунки всередині коаліції з Петром Порошенком. Якщо я захищав країну, мені тоді і чинного президента треба було захищати, — тому що низькувато сказати «Я образився, буду їздити по закордону і «гадити». Так не можна поступати взагалі.

— Ви образились, але не «гадили»?

— Ні. Ну які тут можуть бути образи? Ми з різних політичних таборів. Порошенко зробив велику політичну помилку, я йому це відверто говорив. Зараз це вже його рішення — визнавати цю помилку чи ні. До речі, вона в тому числі призвела і до підвищення шансів Зеленського виграти президентські вибори.

Просто треба реально дивитися на речі. Так, був прем'єр з однієї політичної сили, а президент — з іншої. Об'єктивно, президент з прем'єром не скажу що політично конкурували, але позитивно, коли у людей є політичні амбіції — вони тоді більш ефективні. Не так, коли амбіції затьмарюються, а коли ти хочеш бути сильнішим, ефективнішим, більш дієвим.

Ну, не склалося у нас в 2015—2016 роках. Звичайно, тут є ще одна причина, оскільки вибори 2014 року виграла партія не Порошенка, а моя. І можливо, це спровокувало ще якийсь конфлікт. Давайте перегорнемо цю сторінку, вона вже нікому не цікава — ні Порошенкові, ні мені. Треба будувати завтра.

— Але якщо говорити про «завтра» — ви ж бачили рівень підтримки серед громадян вашої політичної сили.

— Більше того, я знав, що буде такий рівень підтримки. Я ж чесно вийшов на трибуну парламенту і сказав: «Ми уряд-„камікадзе“. Я не обіцяю ніякого покращення ні сьогодні, ні завтра. Я обіцяю те, що країна не впаде, я її втримаю». І я її втримав. У мене ніколи не було мети сподобатися. І це, знаєте, певний рок. Я не ставив для себе за мету, щоби мені аплодували — аплодисменти сьогодні, особливо дуже гучні, для політика перетворюються на каміння завтра.

— Ви зустрілися з активом партії — можливо, вже є якесь рішення про формат вашої участі в місцевих виборах?

— В першу чергу, необхідно почекати, який закон приймуть в парламенті. Тому що 100 мільйонів (підкреслюю) — це введення майнового цензу на політичну діяльність в Україні. Якщо буде зменшена застава, і зміни до законодавства дозволять брати участь в місцевих виборах — так.

Щодо парламентських виборів: вибори все ж таки повинні відбутися в конституційні терміни, і я сподіваюся, що дострокових парламентських виборів не буде. Але якщо нещодавно призначений уряд не впорається зі своєю роботою, я думаю, вже восени почнеться активне розгойдування політичної ситуації з метою проведення дострокових парламентських виборів. Звичайно, ми братимемо в них участь — чи це будуть строкові, чи дострокові вибори.

— Які найбільші «проколи» уряду Олексія Гончарука і чому треба запобігти уряду Дениса Шмигаля?

— Основний (я вважаю, ключовий) прокол уряду Гончарука — це те, що цей уряд не підписав програму з Міжнародним валютним фондом. Тільки не треба розповідати про те, що вони добилися Staff Level Agreement — попередньої угоди з Фондом. Це дуже добре. Тільки «домовитися з банком» і «підписати кредитний договір з банком» — це, як кажуть в Одесі, дві дуже великі різниці.

Чому я зараз про це кажу? Ну ніхто ж три місяці тому не знав, що таке коронавірус, ніхто не очікував, що будуть такі фінансові потрясіння на світових ринках. Будь-який прем'єр-міністр завжди повинен відчувати «п’ятою точкою», що може бути криза.

Вони по факту провалили підписання угоди з Міжнародним валютним фондом. Чому — хай вони пояснюють. Сьогодні ми позбавлені ось цієї safe line (лінії безпеки), яка би дала можливість країні трошки легше дихнути в цей час фінансової кризи.

— Держдума РФ проголосувала за поправку до Конституції, згідно з якою Путіну можна безстроково займати пост президента Росії. Як це може позначитися на Криму та війні на Донбасі?

— Вважаю, що нова влада (хоча вона вже й не така нова) взагалі недооцінює ризики, пов’язані особисто з президентом Путіним і з путінською Росією. У них є бажання досягнути миру, але самого лише бажання недостатньо взагалі ні в якому питанні.

Диявол завжди криється в деталях. Я знаю про те, що мир з Росією може бути тільки на умовах Путіна. Умова Путіна одна — «здавайтеся». В якій формі це «здавайтеся»? У формі Мінських угод, «Нормандії», двостороннього діалогу — це лише техніка. А стратегія Володимира Путіна залишається незмінною.

Його стратегія, його внутрішнє переконання і його місія, яку він сам собі намалював, напряму протилежить завданням української держави. Наше завдання — зберегтись як держава та мати незалежну Україну. А його завдання — поглинути Україну і ввійти у світову історію як новий радянсько-російський імператор, який «зібрав землі», створив нову імперію, затягнув Білорусь в якусь Союзну державу і відновив свій вплив над українською державою.

Я не бачу такого масштабу мислення у нової української влади. Шановні можновладці, Володимир Путін — це історичний ворог нашої держави! Він ніколи не піде на жодні поступки. Як тільки ви почнете загравати з ним, він це побачить як чіткий сигнал слабкості. Як тільки ви відхилитесь на один міліметр назад, він вас провалить на метри, зіб'є вас з ніг. І масштаби його «машини» і тієї державної системи, яка сьогодні існує в Україні, дещо різні. Найважливіше — ніколи не недооцінювати ворога. А він є одним з найсильніших ворогів за історію нашої держави взагалі.

— Ви взагалі розумієте стратегію Володимира Зеленського? Я дійсно хочу зрозуміти, що ми можемо зробити, аби зупинити Росію.

— Пункт № 1: знати про те, що режим Володимира Путіна — це ворог, і з цього будувати всю стратегію.

Пункт № 2: хто нам потрібен? Союзники. Не дай бог ви хоча б трішки вбік повернете голову від Заходу, це одразу використають, зокрема, наші недруги на Заході, для того щоби сказати: «Ну, це ж українське рішення — давайте знімемо санкції. Це ж Україна пішла на прямі переговори, це ж Україна почала домовлятися з Володимиром Путіним, чому ж ми повинні боротися з ним?».

Пункт № 3: тримати економічну стабільність в країні, тому що потрібно фінансувати армію і бути фінансово незалежними. Оскільки Путін розуміє: у випадку кризи та відсутності МВФ він стане одним із ключових бенефіціарів українського дефолту.

Пункт № 4: військова співпраця з країнами — членами НАТО. Всі скажуть про те, що в Альянсі на нас не чекають, але я знаю точно, що якщо не стукати, ці двері ніколи не відчинять.

— Ви не припускаєте, що Володимир Зеленський дасть слабину? Чим це може для нього закінчитися?

— Я не припускаю, що він може дати слабину, тому що це закінчиться драмою не для нього, а для України. Я переконаний, що він не хоче ввійти в історію України як останній український президент.